Church life was peaceful into the 16th century. The hierarchy was still formally tied to Constantinople, however because it was now under Turkish rule, the bishops of the Kyivan metropolia were independent and had good contacts with the Roman Church.

Two events in the 16th century changed things radically: the 1569 Union of Lublin and in 1589 and the creation of the Muscovite Patriarchate.

The Union of Lublin placed most of the territories of the Kyivan metropolia within the Polish, Roman Catholic state (see map above). The self-creation of the Muscovite Patriarchate means that a new, independent Orthodox centre is born which immediately competes with the weakened Constantinople for influence in the Christian world.

The life of the Ukrainian Church becomes very difficult. Significant disputes arise between some bishops and the lay brotherhoods, and the Patriarch of Constantinople has little influence because the Turkish rulers limit his powers.

As a result, a number of bishops and community leaders raise the possibility of changing the Church’s formal ties from Constantinople to Rome. They formulate an idea: a union whereby Rome would guarantee the ancient practices and privileges of the Kyivan church, while the bishops recognize the leadership of the Bishop of Rome. This would guarantee the Church’s status in the Polish state.

In 1596 the bishops agree to what will be called the “Union of Brest”, although subsequently the bishops of Peremyshl’ and Lviv revoke their signatures.

Unfortunately, the immediate consequence of this event is religious strife between those who are for the union and those who are opposed. Eventually, when the Patriarch of Jerusalem in 1620 ordained more bishops (including Iov Borecky as metropolitan of Kyiv), a minimal non-Union hierarchy is strengthened.

To be continued …

***

Церковна ситуація на українських землях була дуже спокійною, та можна уважати позитивною через наступних сто літ. Хоч ієрархія була під юрисдикцією царгородської патріярхії, ослаблена ситуація тієї патріярхі ї означало, що київські (територія України і Білорусі ї) єпископи водночас розвивали добрі зв’язки з Римом.

Різький розподіл між Римом а Царгородом не було відчути в Україні. Дві події в другі половині XVI ст. значно змінили ситуацію: 1569 р. Люблінська унія та 1589 р. само проголошення московської патріярхії. З Люблінською унією більшість території київської митрополії переходить в Речі Посполиту (польська, римо-католицька держава).

А створення московської патріярхії творить конкурента щодо впливу царгородському патріярхові. Життя української церкви дуже оскладнюється. Непорозуміння між деякими єпископами і церковними братствами та скромітовання патріярхії під гнітом турків спричинило розляд можлививостей київської митрополії вейти з під юрисдикції Царгороду і перейти під юрисдикцію Риму.

Передбачений проєкт унії би забезпечив статус церкви в Речі Посполиті та автономію церковної ієрархії. В 1596 р. єпископи підписують унію з Римом, опісля відкликають свій підпис єпископи Перемишля і Львову.

На жаль в Україні і Білорусі почалася сувора релігійна ворожнеча між двома групами: за- і проти унії. Брак не-унійної ієрархії тривало до 1620 р. коли єрусалимський патріярх відновив ієрархію та висвятив Іова Борецького на православного митрополита Київа.

продовження буде …