(Interview with Fr. Oleh Kindiy, Professor at the Ukrainian Catholic University in Lviv – continued)

Many people we interviewed replied that they believe in God but they don’t need a “middle man”. Others go to church when it’s empty. Still others attend for certain “rituals”: baptisms, weddings, or funerals. The majority generally don’t consider Church as community.

This is because, for instance, we teach catechism to children but only rarely in parishes do we have catechetical programs for adults. The Early Christians knew well that Church was a place to continuously deepen our faith, but we today have yet to recognize this. In terms of knowing God, there are no boundaries. On the other hand, at times people demand something from the Church, but when they are invited to, for example, a Parish Bible study, or a group to discover the beauty of the Byzantine Liturgy, they won’t take that next step; few respond to the additional offerings of their church.

The current individualistic worldview posits that “I” am the architect of my own fortune; “I” can have my own religion. Many say they are spiritual but not religious—for religion or ritual is outdated, old fashioned. Yet a deep, authentic experience of meeting God is always an experience of joy; unbelievable spiritual, emotional, and intellectual elation.

It’s a kind of eureka an individual undergoes that simply cannot be held inside; we long to share it with others. Hence, those who “keep” God privately in their heart, it seems to me, haven’t in fact actually met God. They search for Divinity and perhaps recognize that
subsequently there will be a requirement to change something in their life. But we, people, are reluctant to change our way of living, especially if it pertains to our morality.

***

(Інтерв’ю з o. Олегом Кіндієм, доктор богослов’я і викладач УКУ в Львові)
(продовження)

Багато людей, яких ми опитували, відповідали, що вірять у Бога, але їм не потрібен “посередник”. Інші ходять до храму, коли так нікого немає. Треті – лише відбути певні “ритуали” хрещення, вінчання чи похорону. Більшість ухагалі не розглядають Церкву як спільноту?

Це тому, що, наприклад, ми маємо катехитичні програми для дітей, і лише поодинокі парохії пропонують катехизу для дорослих. У ранній Церкві завжди розуміли, що Церква є місцем постійного поглиблення своєї віри, а ми поки що до цього розуміння ще не дійшли. Бо у сфері пізнання Бога немає меж. З іншого боку, часом люди вимагають від Церкви чогось, а коли Цекрва щось їм пропонує, наприклад, біблійний гурток при парохії чи спільноту, яка б глибше пізнавала красу візантійської Літургії, то вони вже наступного кроку не роблять, мало хто
відгукується на додаткові пропозиції Церкви.

Сучасна індивідуалістична світоглядна позиція базується на тому, що “я” є ковалем свого щастя, “я” можу мати власну релігію. Багато хто каже, що він духовний, але не релігійний, бо релігія чи обряд – це щось старомодне. Проте глибинний, автентичний досвід зустрічі з Богом – це завжди досвід радості, неймовірного духовного, емоційного і інтелектуального піднесення. Це свого роду еврика, яку людина переживає і яку не може тримати в собі. Якою прагне поділитися з іншими. Тобто ті люди, які “тримають” Бога лише в серці, мені здається, ще насправді не зустрілися з Ним. Вони Його шукають і, можливо, усвідомлюють, що згодом перед ними постане вимога щось змінити у своєму житті. А людина не дуже хоче змінювати свій спосіб життя, особливо коли це стосується морального життя.