But are some sections of the Liturgy more important than others?
No. Absolutely not. I’m not a fan of the (sadly) popular approach of dividing the Liturgy into more or less important segments. Because the Liturgy is a totality in itself and every separate section makes sense only in relation to the whole. If you fragment the unity then everything falls apart, shatters, and we cannot understand what is there.

The Gospel reading, the offering of the gifts, the eucharist, the dismissal, as much as the singing, the incensing of the priest—everything—is absolutely essential.

And for that matter, that we celebrate the Liturgy …
(Supposed to be celebrating)

Well, exactly! For some reason we don’t often feel much joy at Liturgy; I say that from my own experience. Why is it so?
A friend of mine said it like this: “Currently everyone is on the liturgical revival bandwagon, but what we need more than anything is a revival of our own being.” The critical thing, don’t you agree, is what drives a person’s actions—whatever it is that we do. It’s the same with Liturgy. It’s one thing to treat the Liturgy as a performance we attend, and another to treat it as a time to seek God. But it’s completely different to recognize that the Liturgy is an essential, life-giving gift.

Sometimes a person expects the Liturgy to be entertaining. It’s not for that. When we are conscious of the meaning of the Liturgy, then we have other expectations. We know we’ve come firstly to experience God’s grace. All the external issues—how to stand, what to do with our hands, when to kneel or not—all perpetual debates—these are secondary.

The fundamental etiquette in church is this—be yourself, understand that you are there as a loved and valued person, invited to experience God’s love and action within you.

Але чи так, що певні частини Літургії важливіші за інші?
Ні, абсолютно ні. Я не прихильник такого досить популярного, на жаль, підходу виділяти в Літургії більш і менш важливі моменти. Бо Літургія є цілістю і кожну окрему її частину можна зрозуміти лише в поєднанні з іншою. Якщо ж розірвати цю цілість, тоді все ламається, розбивається на шматки, тоді людина не може зрозуміти, що це таке. І читання Євангелії, і приношення дарів, і Причастя, і наш вихід із храму, як і наш спів, кадіння священика – все абсолютно важливе.

А от щодо того, що ми святкуємо Літургію …
(Мали б святкувати)

Ну власне, чомусь тієї радости на Літургії часто не відчутно – по собі можу сказати. Чому так є?
Одна моя знайома це гарно сформулювала – всі так зараз рвуться до того, щоб оживляти Літургію, але набагато важливіше оживити самого себе. Дуже важливо, погодьтеся, з яким налаштуванням людина будь-що робить. Те саме стосується Літургії. Однак справа, коли вона трактує Літургію як дійство, яке треба відстояти. Інша – як час на свої пошуки Бога. Але зовсім інша – коли людина усвідомлює, що Літургія для неї – життєво необхідний дар.

Часом буває так, що людина очікує, що Літургія має її наче розважати. Ні, вона не є для розваги. Коли людина усвідомлює важливість Літургії, її значення, тоді в неї будуть інші очікування. Вона знає, що прийшла, щоб найперше відчути Божу дію, благодать. Усі зовнішні прояви – як складати руки чи як стояти, коли клякати, коли ні – вічна дискусія – це другорядні речі. Основний етикет у храмі – це почувати себе природно, усвідомлювати, що ти тут стоїш як люблена, бажана особа, тебе запросили сюди, щоб ти відчувала в собі Божу любов, Божу дію.